Корисні лайфхаки про прикметник

https://www.youtube.com/watch?v=J_LKCVerZic&fbclid=IwAR0aOxcHjzXRbs3GUeWCvhkEF_dzYhnyxXx18HyG-2UwVLFrI_PtjZgUxUw

Готуємося до контрольного диктанту

Учні 6-А та 6-В класів, пропоную вам написати аудіодиктант  "Видіння казки" https://www.youtube.com/watch?v=RpKXvByUcro

Учням 7-В класу пропоную написати  аудіодиктант "Зелений чай" https://drive.google.com/file/d/1vjvnjDHPqbS21-gs6BIjk-llZtvSW3_x/view

7-В українська мова

Завдання з теми "Дієприслівник"
Завдання до теми
«Дієприслівник як особлива форма дієслова»
1. Прочитайте. Випишіть дієприслівники разом зі словами, до яких вони відносяться. Усно поставте питання та назвіть ознаки дієслова й прислівника.
1) Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать і, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать.
2)Летять хмарки, летять дороги, зібгавши куряву під ноги.
3) Сонце заходить, цілуючи гай.
4) Далеко за обрій дорога вигиналась, зникаючи десь під самим сонцем.
5) Запаливши пожежу на сході, сонце довго вагалось – виходити чи не виходити.

2. Із поданих форм дієслова випишіть дієприслівники, визначте вид кожного.
Розмовляючи, підбадьорений, одягнуто, схиляючись, натомлено, збираючись, бажаючи, відірвати, відірваний, відірвавшись, молодіти, молодіючий, молодіючи, умивати, умито, умивши, умившись, розказати, розказано, розказуючи.

3.Розподільний диктант.
Розподіліть сполучення слів у два стовпчики: І – ті, що мають у своєму складі дієприслівник, ІІ – ті, що мають слова, однозвучні з дієприслівником (іменник, прикметник, дієприкметник). Назвіть ознаки, які відрізняють дієприслівник від однозвучних частин мови або дієслівних форм.
       Пахнучи, троянди наповнювали повітря ароматом – пахучі фіалки; несучи ранець – несучі птахи; знаючи свою вдачу – знаючі люди; благаючи маму не затримуватись – благаючі очі; довго зростаючи – зростаючі діти; терплячи поразку – терплячі малюки; завідуючи музеєм – завідуючі музеями.

4. Вставте пропущені літери, зніміть скісні риски, підкресліть дієприслівники, визначте їх синтаксичну роль.
Не сп..тавши броду, не/лізь у воду. Не нах..лившись, з кр..ниці води не/нап’єш..ся. Не навчивши в п..люшках,не/навчиш.. і в подушках. М..ясом хвал..т..ся, юшки не уївши. Не/скуби, не..повивши.

5. Складіть за одним з прислів’їв оповідання-ілюстрацію і запишіть його в зошит. В оповіданні використовуйте дієприслівники.

Укр.мова для 6-А

7-В українська література

Шановні учні, раджу прочитати повість Г.Тютюнника " Климко"

https://www.youtube.com/watch?v=NOKkA1ec4s8

6-А Зарубіжна література

Прочитати "Різдвяна рісня в прозі" Ч.Діккенс https://www.youtube.com/watch?v=GpJGipoUCHs

https://www.youtube.com/watch?v=EMfyg9QhP1Q

Вивчити вірш Лесі Українки "Як дитиною бувало"https://www.youtube.com/watch?v=SpwCKX8Za9c

ЛРК для 6-В

https://www.dotb.dn.ua/2017/02/podorozh-u-chasi-oleksa-tihiy/   Олекса Тихий

Завдання від 02.02.18

Завдання з мови для 5-А:
&11-12, виконати вправу № 90 ( 1-2), № 96, 98

Завдання з мови для 5-В:
& 37-38, виконати вправи: № 395, 355, 402

Завдання з української літератури для 5-А та 5-В:
прочитати пригодницьку повість Зірка Мензатюк, "Таємниця козацької шаблі"  http://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=10385

Завдання з мови для 6-В:
& 33-36, виконати вправи № 308, 319, Мандрівка Україною - Черкаси стор.150-151 (пит. №1-3)

Завдання з української літератури для 6-В:
стор.126-135, письмово відповідати на питання 5-6 стор.128 та питання 1,3,6 стор.135

06 лютого 2018р. відзначається      День безпечного Інтернету під гаслом    «Створюй, спілкуйся та поважай: кращий Інтернет починається з тобою».

Завдання з мови для 6-В

Виконайте завдання:

І РІВЕНЬ1. Вкажіть числівник.
а) двійка; в) весло;
б) два; г) потроїти.
2. На які розряди за значенням поділяються числівники?
а) якісні, відносні, присвійні;
б) кількісні, порядкові;
в) прості, складені;
3. Виділіть числівник, який означає ціле число.
а) дві третіх; в) сім десятих;
б) сім; г) три цілих і одна друга.
4. Вкажіть правильну форму орудного відмінка числівника сто.
а) стома; в) стами;
б) ста; г) сто.
5. Позначте збірний числівник.
а) три; в) тринадцять;
б) троє; г) третій.
6. Позначте простий числівник.
а) сто десять; в) третій;
б) одна третя; г) сорок два.

ІІ РІВЕНЬ
1. Випишіть числівники.
Один, одиниця, перший, два, двоє, двійка, подвоєння, удвох, обидва.
2. Прочитайте речення. Випишіть в однин рядок кількісні числівники, а в другий – порядкові.
Радченко матері не знав, – вона померла в той день, як він, її перший син, побачив світ; через п’ять років помер і батько. Двоє нубійських невільників відхилило завісу. Кілька чоловік знали арабську мову.
3. Запишіть словами кількісні числівники.
12, 17, 50, 61, 137.

ІІІ РІВЕНЬ
1. Провідміняйте числівник 675
2. Утворіть словосполучення, записавши числівники словами та поставивши іменники в потрібному відмінку.
2 (зошит), 4-еро (друг), 150 (гривня), 2/3 (гектар)
3. Знайдіть помилки в наведених словосполученнях іменників та числівників. Запишіть правильно.
У тисячі дев’ятсот дев’яноста восьмому році; чотири будинків; п’ятеро олівців; три четвертих кілометрів.

IV рівень
Напишіть твір-мініатюру «Мої улюблені свята». Використайте не менше 3-4 числівників, вкажіть їх розряд за значенням та відмінок

Українська література для 6-В

ІГОР КАЛИНЕЦЬ

(народився 1939 року)

Народився я 9 липня 1939 року у Ходорові на Львівщині. І, хоч я покинув містечко 1956 року, коли закінчив середню школу й вступив до Львівського університету, зв’язків із ним не пориваю донині. Бо з Ходоровом пов’язані не тільки мої дитячі враження й спогади, бо звідти не тільки джерело натхнення – там люди, що дали мені життя й визовали у здоровому, національному дусі.

Закінчивши філологічний факультет Львівського університету 1961 року, я працював в обласному архіві до 1972 року. Моя особиста пам’ять збагачувалася ще й історичною як поет-шістдесятник я виростав на традиціях рідної землі, народної обрядовості і Розстріляного Відродження. Мій вчитель – Богдан-Ігор Антонич. Проблеми, які тепер так голосно заторкнула Україна, вже тоді мучили і мене, і я задекларував свою громадянську позицію не тільки у різних правозахисних акціях, але й в своїй поезії. Книжечка Вогонь Купала (Київ, 1966) мала прихильну критику в українській періодиці. Та видавництва відхиляли наступні збірки всупереч їхньому бажанню і я вже мав не надто доброзичливу опінію у власть імущих.

Мій доробок становить 17 поетичних збірок, що згруповані в двох циклах: Пробуджена муза (муза шістдесятників, 9 збірок), Невольнича муза (8 збірок з 1972-1981 років, часу ув’язнення). Кілька збірок із першого періоду, походивши у самвидаві, вийшли у вільному світі і українською мовою, і в перекладі. За це, як і за громадянську непокору в тематиці віршів, я був заарештований і отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. В ув’язненні працював токарем і кочегаром. Мучився, але не каявся – і радий з того, бо чую, що лишився людиною. Поезія допомогла вистояти і в перший, і в другий періоди. Зумів зберегти все написане, що теж дивовижно, але не впевнений, що це радість для читача. Після 1981 року я замовк як поет, і тепер я – імпресаріо колишнього Ігоря Калинця.

1987 року увійшов до редакції позацензурного альманаху “Євшан-зілля”, який виходить до сьогодні і користується прихильністю читачів. Група “Євшан-зілля” одна з перших мобілізувала львів’ян на перебудовчі процеси, гуртувала їх для переборення страху й інерції. Тепер я редактор журналу, що його має видавати львівський обласний відділ Фонду культури.

Я гордий, що був у Львові будителем національного відродження 1987-1989 років. Але і в ці чудові роки не відчував потреби в пері поетичнім. Отак живу, відмовлючись від пропозицій друкуватися в журналах. Але зважився все-таки: 1991 року в Києві має вийти книжка із трьох збірок. На грубшу, кажуть, нема паперу.

ПИСАНКИ

Виводить мама дивним писачком,

по білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках,

із цибулиним золотим узваром,

з настоями на травах і корі,

на веснянім і на осіннім зіллі –

і писанка оранжево горить

у філіграннім сплеті ліній.

То вже вона, як дивовижний світ,

то вже дзвенить, як згусток сонця,

буяють буйно квіти у росі,

олені бродять в березневім соці.

І стилізовані сплітаються сади

у маєві густих обрамлень,

мереживом найтоншим мерехтить

геометричний космацький орнамент.

І я поплив у світ дитячих мрій

на білі колискові оболоні...

Котились писанками ізгори

ясні сонця у мамині долоні.

СТЕЖЕЧКА

Ходім зі мною

Стежечко

Обережно

Не зачепися за камінець

Переступи соломку

І під спориш не ховайся

Все одно бачу

А там

За городом

Ого як ти виросла

Сама біжиш

Через струмок перескакуєш

Батіжком по пилюці цвяхуєш

За суницею збочуєш

Топчеш горох при дорозі

Коли б глянути

Стежко

Он з тої гори

На всенький світ

Тільки не поспішай

Така верчена ти

Як дзиґа

Але ж світ красний

Голова крутиться.

БЛИСКАВКА

Пливе собі королева

Королева темряви

У дзеркало

А темно

Зблисне

На мить

Світлом

Зазирне

Хто на світі найгарніший

Ви ваша темність

Відкаже дзеркало

Похапцем

Заспокоїться королева

На часину

Сказано писана красуля.

ВЕСЕЛКА

Надягла веселка

Стрічок

Стрічок

Як у свято

Взяла коромисло

І пішла до річки

Дорогою перестрів її

Князенко Соняшник

Із золотим черевичком

В руці

Поміряла веселка

Якраз на ніжку

От вони й побралися

КРИНИЧКА

Сплю глибоко глибоко

А ще глибше

Мати моя підземна

Я їй про зорі розповідаю

А вона про коріння дуба

Я їй про хмаринку

А вона студеним молоком

Мене поїть

Я їй про метелика

А вона

З водяного царства

Русалку приводить

А оце

Весняна калина

Не хоче забрати з мене

Свою подобу

Тільки сонце

П’є та п’є

Калинову воду

Через золоті соломинки.

ДИМ

Втік дим від вогнища

Просто у синіх джинсах

Розпатланий

Та й подався у мандри

Тільки спечену картоплину

Прихопив

По дорозі до міста

Сів у трамвай

Принюхується

Зітхнула кондуктор —

Осінь мені запахла

Залоскотало водієві в носі

Повернув трамвай

І гайнув у гай

Я не в той трамвай сів

Подумав дим

І через вікно

Вистрибнув

ТЕКСТИ ДО УРОКІВ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ

УРОК № 1

І.Калинець  Хлопчик-Фiгурка, який задоволений собою

Трохи казка

Пiзньоï осенi Ганнуся поверталася додому трамваєм. На запотiлих вiкнах дiвчинка намалювала фiгурку людини в окулярах: вийшов Хлопчик — Фiгурка.

 Виходячи з трамвая, Ганнуся почула, як ïï попросили подати руку, озирнувшись, побачила, що Хлопчик — Фiгурка (Ха-еФ) стоïть поруч. Дiвчинка посадила Ха-еФа у ранець, в альбом.

«Яка дивна пригода трапилася зi мною, — думала дiвчинка, — нiколи б не сказала, що нарисована людинка може ожити».

 Удома перед сном Ганнуся пригадала про Ха-еФа. Вона вийняла альбом — хлопчик якраз умiстився на аркушi, нiби його там нарисували. «Що ж робити, — мiркувала школярка, — чи вирвати аркуш, чи, може, вдасться Ха-еФа звiдти вигнати. Бо за такий рисунок можна отримати одиницю».

 — Хлопчику, чи ти можеш вiдклеïтися з альбому, отак, як ти вiдклеïвся з вiкна? — запитала дiвчинка.

 — Звичайно. Але ж ти менi дозволила тут розташуватися. Я дуже полюбляю альбоми. Можеш мене навiть розмалювати кольоровими олiвцями.

 — Добре, розмалюю, — пообiцяла Ганнуся. — Але я хочу, аби ти забрався з альбому на урок малювання. Бо ще схоплю двiйку!

 Ха-еФ згодився.

 Та наступного дня Ганнуся забула про нього, нiби то був сон. I коли вчитель малювання переглядав домашнi завдання, то, розкривши Ганнусин альбом, засмiявся:

 — Ганнусю, що тебе потягло на дитячий рисунок? Чи, може, тобi меншенький братик нарисував цю людинку?

 Ганнуся почервонiла, але змовчала: в неï не було меншого братика.

 — То я.., так бавилася, — вiдповiла вона. Це трохи було правдою, але не всiєю. В усю правду вчитель нiколи б не повiрив.

 За попереднiй малюнок «Зима на нашому подвiр'ï» учитель поставив п'ятiрку, проте попросив забавлятися на окремому аркушi. А бiля Ха-еФа поставив знак питання.

«От, я тепер iз червоним знаком запитання. Це надає менi таємничостi, — запишався Ха-еФ. — Нехай думають про мене бозна-що, нiкому не розкрию таємницi. Я задоволений собою».

 Ха-еФ вирiшив вигадати собi таємничу iсторiю. Вiн попросив у Ганнусi дозволу користуватися ïï ручкою й почерком. Вона дозволила. А зранку, на уроцi украïнськоï мови, вона розгорнула зошит — i вжахнулася: кiлька сторiнок було списано ïï почерком. Ось що було написано в Ганнусиному зошитi. Автобiографiя.

 Вiдразу пояснюю, що складне слово «автобiографiя» складається iз трьох неукраïнських частин, що означають:

 авто — сам,

 бiо — життя,

 графiя — опис, тобто сам описую життя. Або по-нашому — мiй життєпис.

 Я походжу з далекоï планети Хвiгурiя, де всi мешканцi такi, як я — хвiгурки. Наша планета вигiдна для життя хвiгурок, бо вся забудована довгими скляними стiнами. Вона нагадує скляний лабiринт. До стiн легко причiплятися. Отож, на однiй такiй стiнi мешкав я з цiлою родиною. Але щоразу бiльше нас ставало на планетi — не було вже де розмiщуватися. Тодi наш володар Хвiгурiй Десятий зiбрав Велику Раду Хвiгурiï, щоб вирiшити, як далi маємо жити. Вiн промовив:

 — Моï дорогi хвiгуряни! Наша Хвiгурiя стає затiсною — нас щораз густiше. Коли хтось покидає своє мiсце на стiнi задля гостювання чи прогулянки, то немає певностi, що, повертаючись, застане його вiльним. Краïна перенаселена. До того ж у боротьбi за незайняте мiсце всi хвiгурки вимiшались. Отож, розпадається сiм'я, родина, бо чужi хвiгурки втискуються за найменшою можливiстю. Також нема мiсця на новi склянi стiни. Настає чистий тобi Вавилон. Який же вихiд iз нашоï сутужноï ситуацiï? Або стерти частину хвiгурок зi стiн, або вислати частину нашого населення на iншi планети, наприклад, на Землю.

 — Вислати на Землю! — загудiла громада, бо нiхто не хотiв бути стертим зi стiни — з лиця Хвiгурiï. Отже, iз життя. Хоч i тiсненько, а все-таки лiпше iснувати, анiж не iснувати.

 Отож, кiлька тисяч добровольцiв-хвiгурян, у тому числi i я, подалися в космiчнi мандри. Я попрощався з рiдними, хоч це було нелегко — вони в пошуку за вiльним мiсцем були розкиданi по цiлiй планетi. Прощання забрало декiлька мiсяцiв — i ось я на Землi. Дорога була доволi довгою. Ми лежали спресованi у скляних штабелях. Коли наш космiчний корабель увiйшов в атмосферу Землi (атмосфера — це повiтря, яке огортає планету Земля), скло терлося об повiтря, а вiд тертя стало нагрiватися, аж плавитися. Ми вчасно повiдтулялися — i порозсiювалися по усiй землi. Я причаïвся, невидимий, на трамвайнiй шибцi, аж поки дiвчинка Ганнуся не вiдновила моє iснування, накресливши пальчиком мою подобизну — саме там, де я був. Тепер я замешкав у ïï альбомi. Хлопчик-Хвiгурка.

 Учителька зiбрала зошити, прочитала «Життєпис», вирiшила, що Ганнуся сама написала оповiдання й похвалила.

 Вчителька повернула зошит. Пiсля «Мого життєпису» червоним олiвцем було написано «гарно». I стояв велично-червоний знак оклику. «Ха-еФ буде задоволений з такоï оцiнки», — подумала Ганнуся.

 На перервi Богданко бiгав за Ганнусею i дражнився:

 — Ганнуся — письменниця, Ганнуся — письменниця!..

 Вчителька попросила дiвчинку прочитати оповiдання. Усi уважно слухали, потiм плескали. Ганнуся показала портрет Ха-еФа.

 Богданко, який чувся трiшки винним перед Ганнусею, попросив дозволу крейдою на таблицi нарисувати такого ж хлопчика. Вчителька запитала, чи дiтям сподобалося оповiдання, i всi хором пiдтвердили, що так.

 — Отож, дiти, як ви гадаєте: це казочка чи фантастичне оповiдання?

 — Мабуть, фантастичне оповiдання, — сказала Соломiйка, — бо там є про далеку планету Фiгурiю, про зовсiм iнший свiт, анiж на землi.

 — Добре, — згодилася вчителька, — може, ще хтось спробує за вихiднi скласти оповiдання на вiльну тему.

 Соломiйка позичила в Ганнусi Ха-еФа, щоб легше було писати оповiдання, проте в неï нiчого цiкавого не вийшло. Коли вона почула голос — то аж стрепенулася вiд несподiванки — говоривбо Ха-еФ:

 — Не журися, Соломiйко, iди спати. Я щось придумаю.

 Так вони познайомилися. Ха-еФ вирiшив написати друге оповiдання.

 Мiй другий життєпис.

 Татарська орда розтеклася, як повiнь, по нашiй краïнi: димiли села та мiста, людей хапали в полон, або ясир (це по-татарськи). Жителi втiкали в лiси i нетрi, ховалися по ярах i вертепах, шукали схову в печерах. Тiльки тi, що вмiли тримати зброю, збиралися у боярських дворах, щоб з'єднатися у загони для захисту.

 До одноï печери набилося багато челядi: жiнок, стареньких, дiтей. Малий Iвасик з iншими дiтьми забився у темний куток. Вiд ватри, що палала посерединi, вiдблиски миготiли по стiнах. Iвасик роздивлявся дивнi малюнки, хоч, може, нiчого дивного в них не було: хвiгурки людей i тварин. Вони були рiзанi у каменi дуже просто, нiби по-дитячому.

«Тут, певно, колись мешкали люди i дiти вирiзали рисунки на стiнах, — думав Iвасик. — А можливо, вони, як i ми, ховалися вiд ворогiв».

 Iвасик пальцем водив по заглибленнях рисункiв. Саме там i я, Хлопчик-Хвiгурка, був нарисований у печерi. Менi було приємно вiд теплого людського дотику. Здавалося, що я оживаю, починаю мислити i згадувати минуле. Нi, Iвасик помилявся: то не дiти нас рисували, а сивобородi жерцi — волхви рiзали хвiгурки, промовляючи якiсь молитви-заклинання. Це було дуже i дуже давно, i я вже не мiг пригадати, що то були за чудодiйнi заклинання. Та нам передавалася ïхня чарiвна сила. Тому Iвась, котрий торкався мене пальцем, теж сповнювався нею. Вiн вирiс розумною i богобоязливою людиною. Вiн жив довго в монастирi й писав мудрi книги, навiть сам вирiзав рисунки на дошках. Це були дереворити, що ними, покритими хварбою, вiдтискалися iлюстрацiï у книгах. I пiдписувався вiн пiд ними як Iоан Печерський.

 А ось зовсiм недавно дiти з товариства «Спадщина», що у Львовi, вiдвiдали нашу печеру. Один iз них, освiтлюючи собi дорогу лiхтарною, ковзнув променем по стiнi — вiн вихопив мене з пiтьми. I, коли вiн обмацав мене пальцем, менi здалося, що я перейшов у нього.

 По мандрах у горах спадщанцi повернулися до Львова. Хлопець, добираючись трамваєм додому, пальцем повторив мою хвiгурку на вiкнi. Потiм вiн вийшов, залишивши мене самого мандрувати мiстом. Та не надовго. Бо коли до мене усмiхнулася школярка, я подався за нею до виходу з трамвая. Тепер мандрую на ïï аркушi з альбому, i цi мандри менi до вподоби. Я задоволений собою.

 — I це оповiдання гарне, — похвалила вчителька на уроцi лiтератури. Вона також вивела великий червоний знак оклику пiсля слова «гарно». — Тiльки ти, Соломiйко, повторюєш Ганнусину помилку, пишучи «ф» через «хв». Хто скаже, яке це оповiдання?

 Учнi вирiшили, що це оповiдання географiчне, iсторичне, пригодницьке, а також фантастичне. На великiй перервi Ганнуся i Соломiйка засумували: як ïм зiзнатися, що оповiдання писали не вони. I вирiшили покласти аркуш з Ха-еФом Богданковi в ранець. Увечерi Богданко й Ха-еФ познайомилися.

 Хлопець iз рисунком пiдiйшов до комп'ютера. Вправно увiмкнув його i став вiдшукувати на екранi гру.

 — Я нiколи не бачив гри з тобою, — сказав вiн.

 — Гра простенька, — вiдповiв Ха-еФ, — мене рисує кольоровими крейдами дiвчинка на тротуарi. З-за рогу раптом з'являється двiрничка i мокрою шваброю береться малюнок стерти. Отже, ти будеш тою двiрничкою i водитимеш пультом («мишкою» — як усi називають). Поки стираєш, дiвчинка мене вирисовує в iншому мiсцi. Тiльки встигай за нею.

 — Стерти можна швидше, анiж нарисувати, — не розгубився Богданко.

 — Починаймо! Я майже готовий, — мовив Ха-еФ. Хлопцевi зовсiм не дивно було, як Ха-еФ опинився на екранi.

 Його справдi вималювала крейдою дiвчинка, досить подiбна до Ганнусi. З-за рогу наблизилася двiрничка зi щiткою. Тепер треба було нею покерувати. Тож Богданко став манiпулювати комп'ютерною мишкою, щоб стерти фiгурку. Всього Ха-еФа неможливо було захопити щiткою — вона не була настiльки широкою. Змивати треба було частинами: окремо пiвголови, руку i ногу, а тодi вже iншу частину голови, другу руку та другу ногу. Звичайно, можна було водити щiткою i в iнший спосiб — для того була забава. Та дiвчинка завжди випереджувала. Богданко напружився — вiн за два помахи навчився стирати рисунок. I тому десь на десятiй фiгурцi наздогнав дiвчинку: вона не могла малювати, бо щiтка вiдразу поïхала по ïï руцi.

 — Я виграв! Я виграв! — зрадiв хлопець. — Я ж тобi казав, що класно граю. Тепер будеш менi служити!

 Ха-еФ повернувся в альбом, а на ранок з'явилося третє оповiдання.

 Мiй третiй життєпис.

 Я жив у коморi — пам'ятi комп'ютера. Там, можливо, тiсно, а можливо, не тiсно. Бо я був i в той же час не був. Там я не виглядав хвiгуркою. Але в кожну мить я мiг стати цiлим собою. Чи там був час?

 Може, був, а може, не був — я не вiдчував нiчого i не знав, чи минають днi i ночi. Я не бачив i не чув, що робиться поза мною. Навiть коли вмикали комп'ютер та вибирали рiзнi iншi програми, я про них абсолютно не здогадувався. Бо в менi нiчого не дiялося. Але, лише викликали програму зi мною, тобто коли посилали виклик по мене, я тодi отримував тiло, прокидався зi сну, в якому нiчого нiколи не снилося. Навколо все теж оживало для мене. Напевно, так було не часто. Тож, коли я став собою, намагався у хвилини появи на екранi не животiти, а жити повноцiнно, не змарнувати нi секунди. I ще я думав, як не дати себе стерти з лиця землi (чи то з тротуару, як у грi, де мене вирисовувала дiвчинка). Я так напружено думав, що моя думка, моï вiдчуття передавалися хлопчиковi Богданковi, який сидiв бiля комп'ютера з мишкою у руцi. Вiн, здається, вловлював ïх розумом. Я часто гадав, як би то залишитися хвiгуркою i пiсля забави, не зникати у невiдомостi, а якось визволитися з комп'ютера на волю, опинитися у Богданковому свiтi. Я не хотiв повертатися у нiщо. Менi хотiлося самому водити мишкою.

 Одного разу я почув, як Богданкiв татко розповiдав йому про шкiдливий комп'ютерний вiрус, що поïдає усi програми i може стерти навiть мене. Тобто нi з мене нiчого не залишилось би, нi з моєï гри також. I я уявляв себе лицарем, що вийшов на поєдинок iз вiрусом i побиває його списом на смерть. Може, тодi менi як переможцю дозволять не зникати, а жити вiльно i вийти на волю — поза екран. Але то були марнi сподiвання.

 Якось менi здалося, що Богданко вловив моï думки-бажання, бо у нього прохопилося:

 — Як жаль менi Хлопчика-Хвiгурку: його вiчно стирають з лиця землi. Я визволю його з цiєï гри.

 Вiн попросив свого татка, аби татко видрукував Ха-еФа на паперi. Це робиться на диво просто. Вiдбивається на принтерi (так називається друкарка, що пов'язана з комп'ютером) буквально за якiсь секунди те, що є на екранi. Мiй вiдбиток був побiльшений у розмiрi, наскiльки вiн мiг змiститися на аркушi паперу. Богданкiв татко сказав, що коли мою програму вкласти в iншi, лiпшоï марки комп'ютер i принтер, то рисунок може вийти кольоровим. Але я радий навiть iз чорно-бiлого друку. Краще бути вiльним чорно-бiлим, анiж кольоровим у неволi.

 Богданко втiшився Ха-еФом на паперi, вiн обвiв рисунок кольоровими олiвцями. Ось таким я тепер мандрую по бiлому свiтi, завжди задоволений собою.

 Хлопчик-Хвiгурка.

 Учителька не повiрила, що оповiдання Богданко написав сам. Хлопчик розказав про Ха-еФа. Ганнуся й Соломiйка пiдтвердили його слова.

 Довелося усiм повiрити в iснування Ха-еФа, що пише своï життєписи. До того ж через «хв». Хiба це не доказ? Врештi сам Ха-еФ подав голос, запевнюючи усiх, що вiн напише кожному учневi свою бiографiю. Тiльки iстота, що задоволена собою, може це зробити, запевнив вiн на цiлий клас.

 Менi здається, що оця пригода трапилася тiльки тому, що Ганнуся мала необережнiсть дорисувати Ха-еФовi на трамвайнiй шибцi окуляри. Тому вiн такий розумний. Буває ж таке! Хiба нi?

 Письменник майстерно переносить читача в яскравий свiт дитячоï фантазiï, де намальований герой не тiльки оживає i спiлкується з творцем, а постiйно розширює коло друзiв, допомагає ïм. У цьому Ха-еФ бачить свою життєву мiсiю, i, виконуючи ïï, задоволений собою.

Зарубіжна література для 5-А

Завдання з зарубіжної літератури
Прочитати роман Е.Портер "Полліанна" стор.194-228.